Академік Михайло Андрейчин: «НТШ – потужний чинник відродження української нації та держави»

Нинішнього грудня Наукове товариство ім. Тараса Шевченка відзначає ювілей – 150 років з часу заснування. Про передумови створення цієї організації, її розвиток та неоціненний внесок в інтелектуальну, наукову та творчу скарбницю України, про наших видатних краян, які належали до НТШ, а також розвій товариства на Тернопільщині розмовляємо з очільником обласного осередку Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, завідувачем кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними і венеричними хворобами нашого університету, академіком Михайлом Андрейчиним.

Михайло АНДРЕЙЧИН, очільник обласного осередку НТШ, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними і венеричними хворобами ТНМУ

– Михайле Антоновичу, вже тривалий час ви очолюєте Тернопільський обласний осередок Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Який шлях привів вас у цю організацію, чому вирішили долучитися до неї та врешті стали очільником у нашому краї?

– Про Наукове товариство ім. Тараса Шевченка мені було відомо досить давно. Свої знання про цю славну організацію українських вчених вдалося розширити, спілкуючись з археологом і громадським діячем Ігорем Ґеретою. Зусиллями цієї талановитої людини 1997 року вдалося поновити товариство на Тернопільщині та налагодити його роботу. На жаль, 2002 року Ігоря Петровича не стало. Наступного року до мене завітала громадська діячка, заступниця голови Тернопільського осередку НТШ, доцентка педагогічного університету Марія Крупа й запропонувала очолити Тернопільський осередок НТШ, зізнавшись, що кілька бажаних кандидатур від цієї посади відмовилися. Тоді я був проректором з наукової роботи медичного університету й одночасно очолював кафедру інфекційних хвороб з епідеміологією, тобто був обтяжений службовими обов’язками. Одначе візитерка мене переконала взяти на себе додаткове зобов’язання, хоча б на рік-два.

За допомогою однодумців ми досить швидко офіційно зареєстрували Тернопільський осередок НТШ та активізували його роботу. З висоти пройдених років тішуся, що вдалося реа-лізувати багато амбітних планів. Якщо 1999 року на обліку було 52 члени НТШ та один дійсний член, то тепер їх майже 500 і 15 відповідно, а щорічний творчий доробок зріс значно. Видано 12 томів наукових праць. Налагоджено щорічний випуск монографій, підручників, навчальних посібників під грифом НТШ. Щороку організовуємо березневі читання, присвячені черговій річниці від народження Тараса Шевченка. За основними показниками ми в країні на другому місці після Львівського осередку НТШ.

– Перенесімося на 150 років назад і з вашою допомогою згадаймо, які тоді визріли передумови створення НТШ?

– 11 грудня минає півтора століття від часу заснування у Львові Товариства імені Шевченка, початковою метою якого була українська літературознавча та видавнича діяльність. Через 19 років його реорганізовано в Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), яке згодом стало всесвітнім центром української науки та культури. На початку ХХ ст. НТШ фактично вже виконувало функції неформальної Української академії наук в умовах бездержавності народу.

Ініціаторами створення НТШ були видатні вчені та громадські діячі з усієї України, яка тоді була розділена між Російською та Австро-Угорською імперіями, до останньої належала Галичина. Порівняно з Росією Австро-Угорщина відзначалася ліберальним ставленням до українства, і це дало змогу відкрити це товариство саме у Львові. До такої дії передову українську інтелігенцію спонукала русифікаторська політика царської Росії стосовно українського народу, яка тоді значно посилилася.

– На який час випадає найактивніший розвиток і розквіт товариства?

– У розвитку НТШ розрізняють п’ять історичних періодів. Без перебільшення можна засвідчити, що на другий (1892-1913 рр.) припав розквіт НТШ, аж до початку Першої світової війни. Чи не найбільше до розвитку товариства долучилися його голова Михайло Грушевський, голова філологічної секції Іван Франко та секретар НТШ Володимир Гнатюк.

Тоді було закладено матеріальну, фінансову та видавничу бази товариства, зокрема, у Львові куплено два будинки, відкрито палітурню та книгарню, побудовано Академічний дім для студентів, започатковано іменні грошові фонди. Варто зазначити, що австрійська влада щороку фінансувала діяльність НТШ з державного та місцевого бюджетів Австро-Угорщини, надходили також значні кошти за реалізацію друкованої продукції, особливо шкільних підручників і популярних видань. Фінансову підтримку надавали й меценати, найбільше Євген Чикаленко та Василь Симиренко з Києва.

До основних досягнень зазначеного періоду треба віднести заснування 1892 року та подальший систематичний випуск періодичного видання «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», всього було випущено 114 томів. У наступні роки виходили також журнали «Часопись правнича й економічна», «Руська історична бібліотека», «Етнографічний збірник», «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури», «Збірник Математично-природописно-лікарської секції», «Літературно-науковий вісник», «Житє і слово», «Етнографічний збірник», «Українсько-руський архів» та низка інших (загалом 18). У часописі «Зоря» та «Збірнику філологічної комісії» було опубліковано ґрунтовну біографію Тараса Шевченка, яку склав Олександр Кониський. Побачив світ курс цивільного права у двох томах професора Олександра Огоновського. Започатковано формування української наукової термінології.

Тоді ж вдалося заснувати Українську видавничу спілку, яка в подальшому видала понад 300 книжок і брошур для широкого кола читачів. Члени НТШ активізували національно-виховну роботу серед учнівської та студентської молоді, а також істотно поліпшили співпрацю з «Просвітою» та іншими патріотичними організаціями.

– Якою була доля НТШ у період Першої та Другої світових воєн?

– Перша та Друга світові війни вкрай негативно вплинули на діяльність НТШ. 1914 року багато членів товариства виїхали в інші країни або були мобілізовані, деякі загинули на фронті чи опинилися в російському полоні. Під час окупації Львова російським військом (вересень 1914-червень 1915 рр.) виділ (президія) товариства перебував у Відні й фактично не працював. У Львові було зачинено книгарню та бібліотеку, конфісковано друкарню, Академічний дім окупанти перетворили в казарму, відповідно було втрачено значну частину архіву, в тому числі рідкісні видання та рукописи майбутніх книг і важливі документи, якими російські вояки в холодні місяці опалювали приміщення. Пропали також рукописи творів багатьох українських письменників, архів Юрія Федьковича, депозит Лесі Українки, підшивки українських журналів. Із музею окупанти викрали багато цінних предметів, наприклад, оригінальну колекцію гуцульської зброї, до того ж міль знищила колекцію стародавніх килимів і плахт.

Водночас посилилися гоніння царської влади проти українських діячів у Києві та по всій Україні, дехто зазнав ув’язнення. Так, М. Грушевського, який 1913 р. зі Львова переїхав до Києва, було заарештовано й вислано до Казані. Деякі діячі НТШ померли за умов матеріальної скрути та хвороб, наприклад, Іван Франко, або насильницьким способом були вивезені до Сибіру, як-от Володимир Охримович.

У міжвоєнний період польський уряд, який прийшов на зміну австро-угорському, заборонив товариству видавати підручники для українських шкіл, що суттєво зменшило надходження готівки за реалізацію друкованої продукції. Упереджене ставлення поляків до НТШ явно збільшилося під час українсько-польської війни 1918-1919 років і після неї.

Пам’ятний знак на честь ювілею, на якому викарбовано прізвища 34 дійсних членів НТШ – уродженців Тернопільщини, які були удостоєні цього високого наукового ступеня до 1940 року

Опісля вимушеного відступу Української Галицької армії в липні 1919-го за Збруч значно посилилася полонізація Галичини. Навчання у Львівському університеті імені Яна-Казімєжа було цілковито переведено на польську мову, деякі українські професори втратили посаду. Багаторазові спроби української громадськості легальним способом створити свій університет були безуспішними. За таких умов у Львові почали з’являтися українські студентські гуртки та курси. Викладачами були переважно доктори наук і магістри з НТШ, які навчали безоплатно. 1920 року відбувся перший прийом студентів на філософський, правничий і медичний факультети, а в липні наступного року на їх базі було створено Львівський таємний український університет. Ректором цього невизнаного Польщею вищого навчального закладу обрали педагога та літературознавця, доктора філології Василя Щурата, проректором – професора медицини Мар’яна Панчишина, обидва були дійсними членами НТШ, В. Щурат ще й очолював це товариство. Водночас діяв також український навчальний заклад – Львівська політехніка. Варто зазначити, що навчання в цих закладах визнало багато європейських країн, чимало студентів згодом продовжили студії в Німеччині, Австрії та Чехословаччині. На жаль, 1926 року Львівський таємний університет під тиском польської влади був змушений припинити свою діяльність.

Державну фінансову підтримку, яка систематично надходила за Австро-Угорщини, товариство фактично втратило. Все ж продовжували виходити «Записки НТШ» і «Хроніка НТШ», а також було започатковано випуск часописів «Лікарський вісник», «Стара Україна», низки збірників наукових праць. Вдалося опублікувати першу «Українську загальну енциклопедію» (три томи) І. Раковського, «Атляс України і сумежних країв», «Географію українських і сумежних земель» В. Кубійовича та М. Кулицького. У Львові вдалося відкрити музей НТШ, суттєво збільшився книжковий фонд з україністики. У товаристві з’явилися нові комісії: історії мистецтва, класичної філології, музейна, видавнича. Було засновано «Інститут нормальної і патольогічної психольогії» та «Робітню для бактеріольогічних і мікроскопічних дослідів та лікарської аналізи крови».

Серед когорти дійсних членів НТШ, обраних до 1940 року, було 34 уродженців Тернопільщини. Серед них вчені світового рівня: Олександр Барвінський, Володимир Гнатюк, Іван Горбачевський, Іван Пулюй, Олександр Смакула та ін.

Наприклад, біохімік і гігієніст Іван Горбачевський, працюючи за кордоном, уперше у світі здійснив синтез сечової кислоти з гліцину, чого протягом багатьох років не вдавалося іншим, у тому числі видатним хімікам. Це досягнення поза сумнівом було сенсаційним у наукових колах. У числі перших довів, що молекули білка складені з амінокислот. Відкрив ксантиноксидазу – фермент, що каталізує ксантин у сечову кислоту. Розробив теорію утворення сечової кислоти в організмі ссавців з похідних нуклеїнових кислот. Запропонував методику визначення азоту у сечі. Здобутки вченого отримали широке застосування в подальших хімічних дослідженнях і практичній медицині. 1917-1918 роках був міністром уперше створеного Міністерства охорони здоров’я Австро-Угорщини. Деякий час очолював Музей визвольної боротьби України, який сам створив, Українське лікарське товариство та Український вільний університет у Празі. Був обраний зарубіжним дійсним членом Всеукраїнської академії наук (1925 р.). Долучився до складання української хімічної термінології. Написав фундаментальний підручник у 4-х томах з лікарської хімії українською та чеською мовами.

Після встановлення радянської влади в західній Україні (вересень 1939 р.) розпочалася насильницька ліквідація НТШ, яка закінчилася 14 січня 1940 р. його примусовим саморозпуском. Під час наступної німецької окупації Львова НТШ частково відновило свою діяльність, число дійсних членів збільшилося на 32 науковців. Щоб адаптуватися до нових, загалом несприятливих умов, товариство змінювало свою назву, друкування наукових праць носило спорадичний характер, як правило, без посилання на НТШ. У період з вересня 1939 р. до травня 1945-го з 154 дійсних членів 50 померли чи загинули, 42 – емігрували в Західну Європу. Число звичайних членів зменшилося з 144 до 101 (доля 9-ти досі не відома). Як щойно відновилася радянська влада у Львові (липень 1944 р. ), товариство знову змушене було припинити свою роботу, чимало членів зазнали переслідувань та ув’язнення.

– Де найпотужніше розвивалося НТШ за межами України?

– З ініціативи Володимира Кубійовича в березні 1947 року в Мюнхені (Німеччина) вдалося скликати збори, в яких взяли участь 29 дійсних і 23 звичайні члени НТШ. Учасники зібрання під головуванням І. Раковського відновили роботу НТШ в еміграції. У вересні зазначеного року відбувся з’їзд членів НТШ у Міттенвальді, 1948 року – у Берхтесчадені (Німеччина). Було заслухано наукові доповіді та обговорено низку нагальних організаційних і видавничих заходів, а також вирішено відкрити окремий інститут із завданням підготувати багатотомну «Енциклопедію українознавства». Згодом вдалося створити відділи НТШ у США, Канаді та Австралії (1947, 1949 і 1950 рр. відповідно). У квітні 1951 року сформовано Головний виділ НТШ (голова З. Кузеля, генеральний секретар В. Кубійович), центр координації перенесено до м. Сарсель (Франція). Згодом відділи в Європі, США, Канаді та Австралії трансформовано на відповідні крайові товариства, Головний виділ перейменовано на Головну раду НТШ.

За короткий час у Сарселі придбано будинки та започатковано формування бібліотеки й архіву. У 1948-2001 рр. видано 62 томи «Записок НТШ» і шість чисел «Хроніки НТШ», а також декілька нових періодичних часописів і перші томи «Енциклопедії українознавства» (зазначимо, що впродовж 1955-1984 рр. було надруковано 10 томів) в українській та англійських версіях. Члени товариства почали робити доповіді на різних наукових форумах, вдалося видати 45 українських книжок різного жанру. Разом з Канадським інститутом українських студій видано англомовну енциклопедію України в п’яти томах. 1953 року проведено науковий форум, присвячений 80-літтю НТШ, а 1973-го – його 100-річному ювілею, 1988-го – до тисячоліття Хрещення України-Руси. Було налагоджено регулярний випуск «Вістей НТШ в Європі», «Вістей з Сарселю» та «Бюлетеня Головної Ради НТШ». У Сарселі фактично діяв центр НТШ в Європі.

НТШ в Америці тісно співпрацювало з Українським науковим інститутом Гарвардського університету, Українським історичним товариством та Українською вільною академією наук. Отримані дані доповідалися на щорічних Шевченківських конференціях. Спільними зусиллями 1964 року вдалося встановити величний пам’ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні. Завдяки пожертвам української діаспори було придбано будинок у Нью-Йорку, де розмістилися бібліотека та архів товариства. Протягом 1950-1980 рр. видано понад 100 різножанрових книг.

Попри малу чисельність, НТШ у Канаді також досягло значних творчих успіхів. Було проведено низку оригінальних досліджень і видано понад 50 книжок, зокрема: «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» у п’яти томах С. Килимника (1955-1956), «Археологія України» Я. Пастернака (1961), «Історія української культури» (1964) тощо.

Різнопланову роботу вели члени НТШ в Австралії: засідання та конференції, публікації в газетах і часописах, наукові й популярні видання українською мовою. Видано два томи книги С. Родіона «Українці в Австралії» (1966, 1998).

Серед емігрантів нам вдалося розшукати дані про 32 дійсних членів НТШ – вихідців з Тернопільщини. Більшість з них це високе звання отримали після Другої світової війни в країнах, де знайшли притулок і необхідні умови для творчої праці.

Приміром, історик, політолог і громадський діяч Тарас Гунчак (народився 1932 року на Підгаєччині) 1944 року з батьками емігрував до США, де здобув вищу освіту й згодом захистив дисертацію та став професором. Викладав у престижних університетах США, був редактором відомого часопису «Сучасність» та інших видань. Автор ґрунтовних праць з історії української революції 1917-1921 років, Голодомору 1932-1933 років, українсько-польських взаємин 1918-1921 років, Української повстанської армії, української суспільно-політичної думки ХХ ст., організатор численних наукових конференцій на зазначені теми. Його науковий доробок, публікації та часті виступи, активна суспільно-політична позиція суттєво підірвали росієцентричні стереотипи у Східній Європі.

Леонтій-Людомир Дмоховський (народився 1909 року в м. Чортків), закінчив Державну гімназію у Перемишлі, Львівський та Варшавський університети. Працював у відомих наукових установах та університетах Польщі, Великої Британії, США. Автор фундаментальних праць у сфері вірусології, імунології, ендокринології, експериментальної та клінічної онкології. Вперше у світі застосував електронну мікроскопію в онкологічній вірусології. Першовідкривач вірусів лейкемії та раку грудей, фактично один з перших довів вірусне походження пухлин, що було науковим проривом у загальній та клінічній онкології. Але визнання наукових досягнень вченого прийшло лише після його кончини. Чимало провідних онковірусологів світу вважає Леонтія Дмоховського своїм учителем. За життя був неодноразово пошанований нагородами та почесними науковими званнями в країнах, де проживав.

– Як відновлювалася діяльність НТШ з відродженням України?

– 21 жовтня 1989 року відбулися установчі збори НТШ у Львові. Ініціаторами й організаторами виступили відомі українські вчені та громадські діячі: Олег Романів, Олег Купчинський, Роман Кучер, Ярослав Підстригач, Лариса Крушельницька, Ігор Юхновський та інші.

Товариство очолив заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАН України, професор Олег Романів, лавреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, видатний вчений-механік у ділянці металознавства та міцності конструкційних матеріалів. Науковим секретарем обрали відомого архівіста, джерелознавця та дослідника спеціальних історичних дисциплін Олега Купчинського, уродженця с. Сороцьке, що на Тернопільщині.

За короткий час було відновлено періодичний випуск «Вісника НТШ», «Хроніки НТШ», «Українознавчої бібліотеки НТШ», а також перевидано «Енциклопедію українознавства». За сприяння президії НТШ у Львові, Академія НАН України започаткувала випуск багатотомної «Енциклопедії сучасної України». Невпинно збільшувалося число звичайних і дійсних членів НТШ.

Дуже вагомий внесок у становлення та розвиток НТШ в Україні зробив доктор історичних наук, професор Олег Купчинський, який впродовж 2005-2014 рр. очолював всеукраїнське НТШ і на науковій ниві успішно працює дотепер. Невтомний подвижник науки за роки державної незалежності відредагував 52 томи «Записок НТШ», є засновником і відповідальним редактором багатотомної «Енциклопедії НТШ» (вже вийшло п’ять томів), автором багатьох ґрунтовних статей у цьому унікальному виданні. А ще О. Купчинський видав п’ять томів власних «Вибраних статей та повідомлень», підготував до друку низку монографій та інших видань, що побачили світ. Без перебільшення можна стверджувати, що загалом це найбільший індивідуальний доробок у відновленому НТШ в Україні.

2014 року НТШ в Україні очолив вчений-механік і математик Роман Кушнір, відомий у науковому світі пріоритетними дослідженнями термонапруження структурно неоднорідних тіл і розробкою методики розрахунку квазістатичних задач термопружності, що має важливе практичне значення. Відзначений Державною премією України в галузі науки і техніки. Доклав багато зусиль щодо чисельного збільшення та поліпшення діяльності НТШ, відкриття нових обласних осередків Товариства та зміцнення його співпраці з НАН України й зарубіжними НТШ.

Станом на 10 грудня 2022 року в НТШ України числилося понад 3 000 звичайних і 210 дійсних членів, всього було 36 наукових комісій та 16 обласних осередків, а також один на Кубані. Нині почесними членами товариства є 12 осіб. У зв’язку з повномасштабним вторгненням російських військ 24 лютого 2022 року в Україну президія НТШ зробила відозву до всіх своїх членів в Україні та зарубіжних крайових осередків, а також до російських учених із засудження цієї неспровокованої агресії. Попри триваючу російсько-українську війну, товариство продовжує виконувати наукову, видавничу та організаційну роботу в запланованому обсязі та надає посильну допомогу державі, а низка осередків навіть активізували свою діяльність. Із зрозумілих причин припинили свою діяльність осередки НТШ у Донецькій, Луганській областях та АР Крим.

– На завершення нашої розмови скажіть, будь ласка, як відзначає Тернопільський осередок 150-річний ювілей НТШ?

– Всеукраїнське та зарубіжні НТШ відзначають цей ювілей з піднесеним настроєм, адже товариство загалом досягло видатних успіхів у науковій та видавничій діяльності, низка його діячів зробили вагомий внесок у світову науку. Сотні томів наукових праць НТШ стали безцінним скарбом інтелектуальних досягнень українських вчених, беззаперечним доказом великого творчого потенціалу народу. Цим товариство розбудило національну свідомість і стимулювало появу українських шкіл та університетів в Україні, послужило одним з важливих чинників створення Української академії наук. НТШ навело беззаперечні докази єдності українського народу, попри довготривалий поділ між Російською та Австро-Угорською імперіями й згодом Польщею. Воно забезпечило спадковість української культури та науки. Упосліджена українська мова була піднята до рівня міжнародних конференцій та з’їздів, газет, журналів і книжок.

Тернопільська обласна рада 2023 рік проголосила роком Наукового товариства ім. Шевченка. У листопаді на базі Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського відбулася обласна науково-краєзнавча конференція з міжнародною участю, на якій було заслухано 25 доповідей, у тому числі зі США та Польщі. Готуємо до друку ювілейний збірник наукових праць. Низку доповідей буде виголошено також у Львові. Перед будинком обласної наукової бібліотеки споруджено пам’ятний знак на честь ювілею, на якому викарбовано прізвища 34 дійсних членів НТШ – уродженців Тернопільщини, які були удостоєні цього високого наукового ступеня до 1940 року. Велику групу найбільш активних членів нашого осередку нагороджено грамотою Тернопільської обласної ради та ювілейною медаллю Тернопільського осередку НТШ. Укрпошта дала ексклюзивну згоду на погашення ювілейного маркованого конверта в Тернополі за нашим ескізом.

– Дякую за змістовну розмову та прийміть найщиріші вітання з нагоди ювілею Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА